Історія Систематичне заселення та господарське освоєння території, на якій розташована Одеська область, почалось на початку XIX ст. До середини 30-х років переселенський рух був в основному землеробського характеру, однак швидке зростання міст та зменшення вільних резервів державних земель посилили роль неземлеробського міграційного руху до міст. Надзвичайно важливим чинником, що сприяв господарському освоєнню та заселенню краю, було будівництво залізниць. Це значно покращило транспотрно-георгафічне положення Одеси і разом з наявністю різних видів сільськогосподарської сировини мало вирішальний вплив на швидкий розвиток обробної промисловості міста. Одеська область була утворена Постановою IV позачергової сесії Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету XII скликання від 9 лютого 1932 р. 27 лютого 1932 року було утворено Одеську область у складі Української РСР. В 1956 році до її складу увійшла територія колишньої Ізмаїльскої області (територія від Дністровського лиману до р. Дунай).
Aдмінистративний поділ Область була утворена у складі 4 міст обласного підпорядкування (Одеса, Кіровоград, Миколаїв, Херсон) та 26 районів: Андріїво - Іванівський, Антоно - Кодинцівський (Комінтернівський), Арбузинський, Баштанський, Березівський, Бориславський, Біляївський, Благоївський, Бобринецький, Велико - Висківський, Велико - Олександрівський, Вільшанський, Вознесенський, Голованівський, Голо - Пристанський, Гросулівський, Грушківський, Добровеличківський, Доманівський, Жовтневий, Зельцський, Знам'янський, Калініндорфський, Карл - Лібкнехтовський, Кахівський, Криво - Озерський, Любашівський, Ново - Архангельський, Ново - Бузький, Ново - Миргородський, Ново - Одеський, Ново - Український, Очаківський, Першомайський, Роздільнянський, Скадовський, Снегурівський, Спартаківський, Троїцький, Тилігуло - Березанський, Устимівський, Фрунзівський (Захар'ївський), Хмільовський, Хорлівський, Цебриківський, Цюрупинський. У лютому 1932 р. Біляївський район був ліквідований, а його територію повністю приєднано до території Одеської міськради. Із частини Бобринецького району було утворено Братський район, а із частини Любашівського району Велико - Врадівський район. У лютому 1933 р. Савранський район було відновлено. У липні 1933 р. було утворено Компаніївський та Ровнянський райони. Постановами Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету від 22 січня та 17 лютого 1935 р. до Одеської області приєдналось ще 20 районів: Афіамський, Біляївський, Благодатнівський, Березнеговатський, Володимирівський, Варваровський, Витязівський, Горностаївський, Гайворонський, Єланецький, Єлизаветградський, Мостовський, Мало - Висківський, Ново - Воронцовський, Привільнянський, Піщано - Бродський, Тишківський, Чаплинський, Ширяївський, Янівський. У 1937 р. на території приміської зони Одеської міськради було створено Одеський район. Указом Призидії Верховної Ради СРСР від 22 вересня 1937 р. із Одеської області виділена Миколаївська область у складі міст Миколаїв, Херсон, Кіровоград та районів: Варваровський, Тилігуло - Березанський, Очаківський, Голопристанський, Цюрупинський, Скадовський, Хорлівський, Чаплинський, Кахівський, Бориславський, Горностоєвський, Снегурівський, Калініндорфський, Ново - Воронцовський, Велико - Олександрівський, Березнеговатський, Баштанський, Ново - Одеський, Привольнянський, Володимирівський, Ново - Бузький, Єланецький, Устинівський, Витязівський, Бобринецький, Копаніївський, Афіамський, Єлизаветградський, Знам'янський. Карта Одеської області на 1937 рік У 1938 р. було ліквідовано Зельцський, Спартаківський, Благоївський, Карл - Лібкнехтовський райони. На підставі Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10 січня 1939 р. до Кіровоградської області відійшли райони: Тишківський, Хмелівський, Пісчано - Бродський, Новоархангельський, Добровеличківський, Мало - Висківський, Ровнянський, Ново - Український, Ново - Миргородський. У серпні 1940 р. до Одеської області було приєднано райони колишньої Автономної Молдавської Радянської Соціалістичної Республіки: Ананьївський, Котовський, Піщанський, Балтський, Чорнянський, Валегоцуловський, Кодимський, Красноокнянський. У березні 1940 р. до Миколаївської області відійшли Арбузинський, Благодатненський, Братський, Вознесенський райони. У 1944-1945 рр. Гросуловський район був переіменований на Великомихайлівський; Валегоцуловський - на Долинський; Янівський - на Іванівський. Із Андріїво - Іванівського району було виділено новий Миколаївський район. У травні 1949 р. Грушківський район було переіменовано в Ульянівський. У лютому 1954 р. від Одеської області до Миколаївської відійшли м.Первомайск, Велико- Врадіївський, Доманівський, Криво - Озерський, Мостовський, Первомайський райони, а до Кіровоградської області - Гайворонський, Голованівський, Вільшанський, Ульянівський райони. У листопаді 1957 р. було ліквідовано Долинський, Піщанський та Троїцький райони. У червні 1958 р. Чорнянський та Красноокнянський були об'єднані в один Красноокнянський. У січні 1959 р. було ліквідовано Андріїво - Іванівський та Жовтневий райони. Указом Президії Верховної Ради УРСР від 8 грудня 1966 р. був утворений Овідіопольський район. 15 лютого 1954 р. Президія Верховної Ради СРСР своїм Указом затвердила подання Президії Верховної Ради УРСР про ліквідацію Ізмаїльської області і передачу її території до складу Одеської області. До Одеської області приєднувались райони: Арцизький, Бородинський, Кілійський, Лиманський, Ново - Іванівський, Ренійський, Саратський, Старо - Козацький, Суворівський, Татарбунарський, Тарутинський, Тузлівський та міста Ізмаїл, Білгород-Дністровський, Вилкове. У листопаді 1957 р. райцентр Лиманського району був перенесений з с. Лиманського у м. Білгород - Дністровський і район отримав назву Білгород - Дністровського. У січні 1959 р. Тузлівський район був ліквідований. У цьому ж році райцентр Суворівського району був перенесений у м. Ізмаїл і район отримав назву Ізмаїльського. У 1962 р. Бородинський район увійшов до складу Тарутинського району; Ново - Іванівський - до Болградського району; Старо - Козацький - до Білгород - Дністровського району. У лютому 1963 р. були ліквідовані Арцизький, Білгород - Дністровський, Кілійський, Ренійський, Саратський райони. У січні 1965 р. у зв'язку з розукрупненням районів Президія Верховної Ради УРСР своїм Указом затвердила таке районування колишньої Ізмаїльської області: Білгород - Дністровський, Болградський, Ізмаїльський, Кілійський, Саратський, Тарутинський, Татарбунарський райони. У грудні 1966 р. відновився Арцизький, а у 1969р. Ренійський райони. Географічне положення Адміністративно-територіальний поділ Одеської області станом на 2006 рік На півночі Одеська область межує з Вінницькою та Кіровоградською, на сході - з Миколаївською областями, на заході - з Молдовою та невизнаною ПМР, на південному заході - частина державного кордону України з Румунією. Всього в межах області пролягають 1362 кілометри державного кордону. Площа Одеської області складає 5,5 % території України. Довжина морських і лиманних узбереж від гирла ріки Дунай до Тилігульского лиману сягає 300 км. Геополітичне положення Одещини обумовлене як вигідним транспортно-географічним розміщенням, так і зростаючою активізацією її участі у великих європейських міжрегіональних організаціях - Асамблеї Європейських Регіонів і Робітничьої Співдружності Придунайських Країн. Будучи частиною морського фасаду країни, Одеська область значною мірою сприяє активній участі України в роботі країн-членів Чорноморського Економічного Співробітництва (ЧЕС). Природні ресурси та господарство Головне природне багатство області - її земельні ресурси, що представлені переважно чорноземними ґрунтами з високою природною родючістю. У сполученні з теплим степовим кліматом вони формують високий агропромисловий (сільськогосподарський) потенціал регіону. В області понад 2,5 млн. га сільськогосподарських угідь, у тому числі більш 2 млн. га ріллі, більше 80 тис. га виноградників і садів. Клімат краю, особливо в південній частині області, посушливий. Тому тут майже 10% оброблюваних земель зрошуються. Тепле море, лікувальні грязі, мінеральні води, морські пляжі створюють винятково високий рекреаційний потенціал Одещини. У пониззі великих річок (Дунай, Дністер) і лиманів, на морських узбережжях і в шельфовій зоні розташовані високоцінні й унікальні природні комплекси, водно-болотні угіддя, екосистеми, що формують високий біосферний потенціал регіону, який має національне і міжнародне значення. У галузі виробничої спеціалізації Одеська область виконує наступні функції: - є головним морським зовнішньоторговельним виходом країни; - обслуговує міжнародні транзитні вантажо - і пасажиропотоки, виконує найважливіші транспортно-розподільні функції на національному і міжнародному рівнях; - є провідним регіоном України за рівнем розвитку морегосподарського комплексу і галузей, зв'язаних з використанням ресурсів моря і світового океану; - є одним з найбільш перспективних регіонів України щодо розвитку зовнішньоекономічної діяльності, спільного підприємництва, формування спеціальних (вільних) економічних зон; - має значний науково-технічний і проектно-конструкторський потенціал, є центром підготовки кадрів, а також здійснення науково-технічної, інформаційної, інноваційної й інвестиційної діяльності регіонального і національного масштабу; - є одним з найбільш перспективних рекреаційних районів приморського типу; - виділяється як важливий регіон інтенсивного сільського господарства з високою часткою зрошуваного землеробства й індустрією переробки сільськогосподарської продукції; - є одним з центрів машинобудування, легкої і хімічної промисловості регіонального і національного масштабу; - виділяється завдяки наявності великих об'єктів природно-заповідного фонду регіонального, національного і міжнародного масштабу. Має гарні перспективи для розвитку біосферно - природоохранного сектора економіки. На території Одеської області розташовані Дунайський Біосферний заповідник та ряд заказників
Населення По Одеській області загальна кількість наявного населення, за даними Всеукраїнського перепису населення, становила 2 млн. 469 тис. осіб. Кількість міського населення, за результатами Всеукраїнського перепису, становила 1 млн. 625 тис. осіб, або 65,8%, сільського – 844 тис. осіб, або 34,2%. За результатами Всеукраїнського перепису населення, кількість чоловіків становила 1 млн. 155 тис. осіб, або 46,8%, жінок – 1 млн. 314 тис. осіб, або 53,2%. За роки, що минули після перепису населення 1989 року, кількість міст та селищ міського типу в Одеській області збільшилась на 2 одиниці і на дату Всеукраїнського перепису населення склала 52. Загальна кількість постійного населення в Одеській області станом на 5 грудня 2001 року становила 2 млн. 456 тис. осіб, у тому числі міського населення – 1 млн. 605 тис. осіб, або 65,3%, сільського – 851 тис. осіб, або 34,7%, чоловіків – 1 млн. 149 тис. осіб, або 46,8%, жінок – 1 млн. 307 тис. осіб, або 53,2%. Віковий склад населення, зафіксований Всеукраїнським переписом населення, характеризується наступним чином : зменшення частки дітей у загальній кількості населення поряд із суттєвим збільшенням частки осіб у віці, старшому за працездатний, значно ускладнює сучасну демографічну ситуацію в області і зумовлює зростаюче старіння населення. Особливістю національного складу населення Одеської області є його багатонаціональність, за даними Всеукраїнського перепису населення, на території області проживали представники 133 національностей і народностей. У національному складі населення переважна більшість українців, чисельність яких становила 1542,3 тис. осіб, або 62,8% від загальної кількості населення. Мовний склад населення характеризується такими даними: українську мову вважали рідною 46,3% населення області, що на 5,1 відсоткового пункта більше, ніж за даними перепису 1989 року. Російську мову визначили як рідну 41,9% населення, порівняно з минулим переписом населення цей показник зменшився на 5,2 відсоткового пункта. Результати Всеукраїнського перепису населення засвідчили тенденцію до підвищення рівня освіти населення, зростання кількості осіб, які мають вищу і повну загальну освіту. Кількість населення, яке мало вищу та загальну середню освіту, складала 1,8 млн. осіб, що перевищило відповідний показник перепису населення 1989 року на 9%. Національний склад Особливістю національного складу населення Одеської області є її багатонаціональність, за даними Всеукраїнського перепису населення на території області проживали представники 133 національностей і народностей. Основні етнічні групи, що проживають на території області (за даними на кінець 2001 року) Етнічна група Абсолютна кількість (тис. осіб) % до підсумку (округлено) Українці 1542,3 62,8 Росіяни 508,5 20,7 Болгари 150,7 6,1 Молдавани 123,8 5,0 Гагаузи 27,6 1,1 Євреї 13,4 0,6 Білоруси 12,8 0,5 Вірмени 7,4 0,3 Цигани 4,0 0,2 Поляки 3,2 0,1 Німці 2,9 0,1 Грузини 2,8 0,1 Азербайджанці 2,8 0,1 Татари 2,6 0,1 Греки 2,1 0,1 Албанці 1,9 0,1 Араби 1,3 0,1 Інші національності 45,6 1,9 Найбільша строкатість в національному складі спостерігається в південно-західній частині області в межиріччі Дністра та Дунаю. Тут переважає українське населення - 35,8%, болгари - 24,8%, росіяни - 17,7%, молдавани - 15,2%, гагаузи - 4,6% та ін. В північних та центральних районах населення більш однорідне за національним складом та складається здебільшого з українців. В області працює 238 шкіл з російською мовою навчання, 11 - з молдавською (румунською), 180 шкіл, де вивчається декілька мов (болгарська, гагаузька, грецька). Функціонують дві єврейські школи, одна з них приватна; дві недільні школи, в яких навчаються 48 учнів (1 - німецька, 1 - вірменська). Підготовку кадрів для вищеназваних шкіл здійснюють Ізмаїльський педінститут та Білгород-Дністровське педучилище, де вивчаються болгарська і молдавська мови.
Сільське господарство За станом на 1 січня 2002 року в області зареєстровано 1031 сільськогосподарське підприємство. На базі 483 колективних сільськогосподарських підприємств створено 857 агроформувань ринкового типу, із них 15,1 % становлять приватні підприємства, 32,1% - господарські товариства, 31,7 % - сільськогосподарські кооперативи, 17,7 – селянські (фермерські) господарства, 3,4 % - інші суб’єкти господарювання. Визначено 697 правонаступників підприємств за майновими зобов’язаннями реорганізованих КСП. Загальна чисельність власників майнових паїв становить 346,2 тис. осіб , чисельність громадян, які набули права на земельну частку – 369,1 тис. осіб. Державні акти, що дають право приватної власності на землю, отримали 75,9 тис. осіб.
Промисловість Основними промисловими галузями Одеської області є машинобудування та металообробка, паливна промисловість, хімічна та нафтохімічна промисловість, медична промисловість, легка промисловість, харчова промисловість. На території області розміщені унікальні промислові підприємства, що мають загальнодержавне значення: Одеський припортовий завод, який виробляє мінеральні добрива, ВАТ “Одеський завод радіально-свердлильних верстатів” – єдине у країні підприємство, що випускає алмазно - розточні, координатно - розточні, радіально-свердлильні і хонінгувальні верстати - єдине на півдні України підприємство – виробник литва чорних і кольорових металів для машинобудування, Одеський завод “Центроліт”, ВАТ ОЗПВ “Мікрон” – провідне підприємство верстатобудівної галузі, яке виробляє металорізальні верстати з числовим програмним управлінням, багатоцільові свердлильно – фрезерно – розточні.
Транспорт Одеська область - приморський прикордонний район, розташований на південному заході України. У стратегічному плані територія області розташована дуже вигідно - на перетинанні найважливіших міжнародних водяних шляхів: дунайського, дністровського, дніпровського. Загальна довжина залізничної мережі області майже 1,100 км, її обслуговує 100 залізничних станцій. Одещину перетинає також 7 автомагістралей. Усе це в сполученні з приморським розташуванням області, її транспортно-географічною своєрідністю робить Одещину могутнім експортно-імпортним потенціалом, що не може не враховуватися в проектах створення міжнародних транспортних коридорів Європейської комунікаційної інфраструктури єдиної транспортної системи країн-членів Чорноморського економічного співробітництва. Одеська область виділяється серед інших областей ведучим міжгалузевим морегосподарським комплексом, ступінь розвитку якого відображає рівень соціально-економічного розвитку регіону. Морегосподарський комплекс області включає в себе 7 морських портів (обсяг вантажопереробки портів області становить 74,1 % від усіх портів України), 5 судноремонтних заводів (64,8 %), найкрупніші державні судноплавні компанії (ДСК “ЧМП”, ВАТ “Українське Дунайське пароплавство”, СК “Укрферрі”, ДСК «Укртанкер», ДСК «Укрріфер», ДСК «УМП») та понад 20 приватних судноплавних компаній, майже 80 приватних крюїнгових та понад 90 експедиторських і агентських компаній. Систему морських торговельних портів утворюють 7 виробничих одиниць розташованих по всьому морському узбережжю області, і у гирлі ріки Дунай. За географічним розміщенням і роллю в транспортному обслуговуванні економіки регіону і її зовнішньоекономічних зв'язків, а також за місцем розташування портів у системі міжнародних транспортних шляхів морські порти області можна розділити на дві основні групи. Дунайські порти: Рені, Ізмаїл, Усть-Дунайськ; регіон Чорного моря: Білгород-Дністровський, Іллічівськ, Одеса, Южний. Одеська область розташована на перетинанні найважливіших міжнародних водних шляхів: Дунайський водний шлях після завершення будівництва в 1992 році каналу Дунай-Майн-Рейн є найкоротшим виходом із країн Європи в Чорне море, далі - у Закавказзя, Середню Азію, на Близький Схід; ріка Дністер зв'язує регіон з Молдовою, а Дніпро - з Центральною Україною і Білоруссю, а після завершення реконструкції Дніпровсько-Бузького і Дніровско-Неманського каналів - з Польщею і країнами Балтії. Волго-Донська система зв'язує Азово-Чорноморський басейн із Росією (аж до Санкт-Петербурга і Мурманська), Казахстаном, Туркменістаном, Азербайджаном, Іраном, забезпечуючи виходи до Каспійського, Балтійського і Білого морів.
Сусідні області • Вінницька область • Кіровоградська область • Миколаївська область
